У листі до одного молодого літератора Максим Горький писав: "Русский язык достаточно богат. Но у него есть свои недостатки, и один из них — шипящие звукосочетания: вши, вша, вшу, ща, щей". Українська мова такої проблеми не знає, до того ж у ній загалом менше, ніж у російській, вживаються шиплячі. Гротескний приклад: "Выпивший мужчина полчаса настойчиво стучал в дверь" і "Чоловік напідпитку пів години наполегливо стукав у двері" — шість шиплячих у прикладі російською мовою проти одного шиплячого у прикладі українською. Також, на відміну від російської, у нашій мові для милозвучності вживається велика кількість паралельних варіантів: прийменники (і префікси) в — у — ув — уві — ві, з — зі — із/зо/ — ізі/ізо/, від — од — віді — оді; над — наді — надо, під — піді — підо, перед — передо — переді; між — межи; частки б — би, ж — же, ще — іще; закінчення прикметників чоловічого і середнього роду в місцевому відмінку: на високім — високому; закінчення дієслів:...
Коментарі
Дописати коментар